"Аби не "сердобольні" земляки, бойовики б не окупували наші міста", - золотоніські переселенці з Донбасу

1

Категорія: 

Нині багато точиться розмов щодо ситуації в Україні і тих, чиє життя через події у східних та південних областях нашої держави зазнало кардинальних змін. Золотоніський тижневик «Златокрай» розповідає про людей про людей, які змушені були тікати з "гарячих точок" у пошуках безпечного місця для життя своїх родин.

Більшість із них ті, хто їхав, практично у пустку, у невідомість. Та страх за життя дітей виявився сильнішим понад усе. Перші переселенці, яким золотонісці дали прихисток, навідріз відмовилися спілкуватися з журналістами. Журналісти з розумінням поставилися до ситуації, в якій опинилися люди. Нині ж, коли довгоочікувана звістка про визволення Слов'янська, Краматорська, Артемівська, Дружківки долинула й до Золотоноші, мешканці одного з цих міст погодилися на розмову.

Три тижні тому в одному з корпусів санаторної школи-інтернату оселилися дві сестри з Краматорська - Аня з 15-річною донькою та Оксана з 13-річним сином. Їхня розповідь жахає і вражає, викликає співчуття, адже цим тендітним жіночкам стільки довелося пережити.

У своєму рідному місті вони працювали на одному з найбільших підприємств України з виготовлення металопрофільних жолобів, та військові події змусили їх не лише залишити завод, але й звільнитися. Виїхати з Краматорська, який обстрілювався щоночі, можна було у двох напрямках - Харків або Дніпропетровськ. Та місцеві волонтери підказали, що з Красноармійська їде автобус на Черкаси. Часу на роздуми не лишалося, і жінки за власні кошти, ризикуючи добралися до Красноармійська. У Черкасах групу біженців поселили на одній з туристичних баз відпочинку. Їхній шлях проліг у Золотоношу. Згодом до них приєднався їхній приятель-колега, який сповістив, що через тиждень потому підприємство припинило свою виробничу діяльність. У Краматорську залишилися батьки наших героїнь, яким було шкода кидати домівку і десятиліттями надбане майно. Однак за кілька днів після від’їзду доньок і вони разом із 93-річним дідусем переселилися у Полтаву до зовсім незнайомих людей, з якими познайомили волонтери.

Як стверджують сестри, події в регіоні розділили їхній колектив. За проукраїнські погляди їх стали називати "бендерівками". Багато людей, з якими пліч о пліч трудилися в цеху, проявили своє істинне нутро.

Доки бойові дії понад 2 місяці тривали в Слов'янську, думок про переїзд не допускали. Навіть коли вже обстрілювали мікрорайони Краматорська, все одно продовжували ходити на роботу.

Садиба, де сестри мешкають разом з батьками, розташована у передмісті Краматорська, при в'їзді зі Слов'янська. Тому вони щоразу бачили як з укріплених проросійських позицій на пагорбі летіли снаряди в бік розташування військових підрозділів на горі Карачун, в напрямку аеродрому, а через кілька хвилин із цих же вогневих точок прострілювалось їхнє місто.

"Так вони провокували місцеве населення і налаштовували його проти української армії, готуючи потрібну картинку російським журналістам", - говорить Аня.

"Сепаратисти створювали видимість перестрілки, якої і близько не було”.

Проте деякі краматорці свято вірили, що на них летять снаряди Нацгвардії і тому сприяли сепаратистам. "Аби не такі "сердобольні" земляки, то бойовики б не засіли в місті і їх би не довелося звідти вибивати". За словами сестер, найперше, що завойовники вчинили - відключили українські телеканали. Демонструвалися лише російські, де на одному - весь час фігурували Неля Штепа і Пономарьов, на інших - Росія. Ті, хто має мізки і доступ до Інтернету, - адекватно оцінювали обстановку.

Вулиці міста вже о 9-ій вечора ставали безлюдними, на дитячих майданчиках "відпочивали господарі міста" з автоматами в руках. Вони гуляли та пили, демонструючи "полнейший беспредел". Почали відбирати гроші та авто у приватних підприємців, займаючись мародерством та набиваючи свої кишені. Просто на ходу зупиняли легковики, викидали водія і привласнювали трофей. Стріляли без причин щоночі, аби тільки в страхові тримати людей.

Про події на батьківщині щодня дізнавалися з телевізійних новин "ТСН" на каналі "1+1", більш детально про почуте розповідали земляки по "мобілках". Переглядали й російські канали телебачення, де будь-які звістки подаються з точністю "до навпаки". Адже в окупованому місті українських журналістів не було.

Звільнення рідного 250- тисячного Краматорська від проросійських військ і встановлення жовто-блакитного прапора над міської радою наблизило заповітний час повернення додому. Адже, як кажуть, в гостях добре, а вдома - найкраще.

Багато знайомих наших переселенок потрапили на тимчасове проживання у Дніпропетровськ, Київ, та інші міста. Та, як кажуть Аня та Оксана, "Ми, порівняно з ними,потрапили в казку, в санаторій на вимушений відпочинок в такому чудовому місці, як у лісі. А як чудово ставляться до нас люди!" З особливим теплом жіночки розповідають про вчительку Лідію Пустовіт, яка організувала своїх знайомих-підприємців, котрі забезпечили їх усім необхідним. Відчутно допомагають і колишній викладач Таїсія Груша, і водій Саща Мірошниченко. А про директора Валерія Чамату відгукуються з особливою щирістю. Міська рада придбала електроплитку, де вони готують страви, забезпечила холодильником та мікрохвильовою піччю. Волонтер Зоя Строкань стала для них подружкою, до якої найпершої звертаються зі своїми проханнями. Ось і нині, душею вони вже там, вдома, але фізично ще тут, бо немає за що придбати квитки. Для цього треба ні багато, ні мало - всього 700 гривень. Оксана та Аня надіються на допомогу Зої-волонтера, міської влади і нас, небайдужих золотонісців.

Золотоноша, яка у вісім разів менша за Краматорськ і яку вздовж і впоперек обійшли жіночки, вразила їх доглянутістю, чистотою і акуратністю вулиць, а найголовніше, відкритістю і простотою людей. Найпершим, де побували переселенки, був Красногірський монастир,від якого теж отримали незабутні враження.

Спільна біда об'єднала воєдино людей різного віку, статку та соціального статусу. Можна так сказати, що нинішня ситуація в державі, зокрема, щодо переселенців, є, певною мірою, перевіркою на людяність та порядність для кожного з нас...

Алла КАПЛЯ, «Златокрай».

Приєднуйтесь до нас в Twitter, Facebook, Google+ або через RSS, щоб бути в курсі останніх актуальних новин Золотоноші та району.

Читати далі про: 

Додати новий коментар