"Якщо працювати разом із громадою, ми — сила", - інтерв'ю з сільським головою Дмитрівки

1

Категорія: 

Колишня вчителька, директор місцевої школи, а нині сільський голова Любов Іллічова як ніхто інший знає всі біди й проблеми Дмитрівки — живе радощами селян та їхніми сподіваннями. Дванадцять років тому, коли вперше обрали її головою, було трохи боязко. Ні, не від того, що може не впоратися. Трохи бентежило оте загадкове й тривожне слово «бюджет». Як із ним бути? Знала, що в сільській казні вічно бракує коштів. А тут самій треба їх рахувати та ще й відповідати за розподіл. Допомогли досвідченіші колеги — навчили, як залучати кошти до бюджету, контролювати витрати.

Тепер уже до неї за допомогою звертаються колеги-початківці. Не відмовляє нікому. Знає: на них, сільських лідерів, покладає свої надії громада. Тому й крутися, як сама каже, ніби муха в окропі, аби все встигнути, все передбачити.

Нині реконструювали будинок культури, відновили непрацюючий дитсадок, встановили там і в місцевій школі міні-котельні, газифікували приміщення сільської ради. Перекрити в навчальному закладі дах, відремонтувати спортзал, облаштувати в селі зал ритуальних послуг, відремонтувати дороги — це також її турбота. Звісна річ, не без допомоги депутатів, фермерів, підприємців. Останніх у селі — чимало. Усі вони раді допомогти, підсобити громаді у вирішенні тих чи інших проблем. І як тоді дивитимешся в очі своїй колишній учительці, якщо відмовиш? Більшість односельців — колишні учні Любові Микитівни — виростали на її очах. Самі йдуть до голови з пропозиціями, а нерідко і з проблемами, часом — з особистими. Довіряють, значить.

Ось і вчора, згадує голова, пізно ввечері постукала у двері жінка. Хоч і прихворіла, але як ти відмовиш людині, коли в очах неприхована тривога. Сімейні негаразди — гірші за виробничі проблеми. Довго світилося у вікнах будинку Іллічових, не одну чашку чаю випили разом із гостею. Коли покликали Миколу Олексійовича (чоловік Любові Микитівни теж колишній учитель), аби послухати і його думку, він сказав:

— Багато в сім’ї, якщо не все, залежить від жінки. Отож і думайте…

Дарма, що сама вже з досвідом, а думці Миколи Олексійовича вона довіряє. Отож і порадила пізній гості дослухатися.

Про своє село Любов Микитівна може говорити годинами. Її розповіддю заслухаєшся, бо вона сповнена цікавими деталями, важливими подробицями. Біля обеліска та пам’ятника Невідомому солдату зупиняємося.

— Село наше — героїчне. Доречніше, здається, було б назвати його Героївкою. Відоме ж воно, як переказують старожили, ще за кріпосництва. Назву селу дали нібито на честь кріпака Дмитра Дмитренка, який утік від поміщика (теж потрібно мати сміливість) та й став самостійно жити на річці Супій у «старому селі», що на околиці нинішнього. Після скасування Катериною ІІ Запорозької Січі сюди прибуло багато козаків, які становили тоді половину всього населення. Серед них було чимало справжніх відчайдухів, уславлених запорожців. Може, саме звідси беруть початок наші героїчні витоки?

— Вірите, — сказала тихо, — оці дванадцять років роботи в сільській раді минули як один день. Ніби тільки вчора я роздумувала, чи погоджуватися на пропозицію, аби висунути свою кандидатуру на обрання головою. Усе промайнуло, як у калейдоскопі.

— Що особисто вам дала ця робота? — запитую, зовсім не сподіваючись на якусь конкретну відповідь. І раптом прозвучало вистраждане:

— Я виросла. У своїх очах, насамперед. Зрозуміла, що і я щось можу важливе для громади зробити. Тому, чого не вміла, навчилася. Насамперед тісніше працювати з людьми — як із керівниками, так і з простими селянами, — глибше розуміти їх. Усвідомила, що потрібна людям, що нікуди не подінуся від їхніх проблем, бо ті проблеми і мої. По-новому відчула відповідальність. Поки не доб’юся, щоб заплановане було реалізовано (хоч і не все від мене залежить), не заспокоюся. Для цього іноді доводиться стукати у високі владні кабінети. І цьому навчилася. Нічого гріха таїти, приємно, коли до твоєї думки дослухаються й у районі. Як голова координаційної ради сільських голів, член колегії райдержадміністрації, намагаюся й мислити по-державному: як можу, відстоюю інтереси громад інших населених пунктів.

Робота цікава, занурилася в неї, можна сказати, з головою. Хоча, скажу відверто, робота не завжди вдячна. Дехто з колег, приміром, і досі вважає, що від нас мало що залежить, але я переконана: якщо працювати разом із громадою, ми — сила. Ось намітили в нинішньому році реконструювати центральну вулицю села, названу на честь Івана Баранника. Для цього потрібні значні кошти. А в нашому куцому сільському бюджеті знайшлося тільки сто тисяч гривень. Відверто скажу, не всі керівники в районі та області одразу пристали на пропозицію допомогти, довелося декого дуже переконувати. До аргументів прислухалися. Ще сто тисяч недавно надійшло з обласного та районного бюджетів. Отож тепер із грошима і готовою документацією незабаром приступаємо до роботи.

Радіє серце голови: народжуваність у селі пішла вгору, торік на світ з’явився цілий десяток малюків. А на нинішній рік також є перспективи поповнення. Отож не так краятимуть душу порожні хати, що подекуди лякають тишею та зачиненими віконницями. Ще не все втрачено, втішає себе оптимістичною думкою Любов Микитівна.

Здається, звичайне собі українське село. І турботи в нього буденні. Виростити хліб, нагодувати худобу, доглянути дітей. Та й Дмитрівок — більших і менших — в Україні не перелічити. Але то тільки на перший погляд. Якщо ж пильніше придивитися, то обов’язково помітиш: село це особливе своїми людьми — колишніми й нинішніми героями. Яким не завадять ні труднощі, ні незгоди, ні несприятливі політичні вітри. Недарма ж пізніми вечорами, попри втому, Любов Микитівна разом із активістами-депутатами думає над тим, як удосконалити систему місцевого самоврядування, як повернути радам фінансово-бюджетну самостійність, смак якої вони давно втратили? Як зробити село ще гарнішим, а людей — заможнішими?

Віриться, що такі переміни не за горами, якщо до цього прагнуть, працюють над цим такі люди, як Любов Іллічова.

Джерело: Урядовий Кур'єр

Приєднуйтесь до нас в Twitter, Facebook, Google+ або через RSS, щоб бути в курсі останніх актуальних новин Золотоноші та району.

Додати новий коментар