Активність простої жительки спонукала решту золотонісців провести масштабну кампанію допомоги українським військовим

1

Категорія: 

Золотоноша стала шефствувати над частиною щойно призваних до Національної гвардії добровольців у Білій Церкві. Місто буквально відразу відгукнулося небайдужістю, співчутливістю, щедрістю й патріотизмом своїх жителів до тих співвітчизників, яких мобілізували на захист Вітчизни.

Мобілізація серед інших золотонісців внесла корективи в життя й 37-річного Миколи Товстоп’ята. У нього з дружиною багатодітна сім’я, троє діток 15, 7 і 2 років, на групі інвалідності мати й теща, а тесть узагалі паралізований. Та Микола не став просити відстрочку, погодився йти на службу. Тим більше, що в юності він служив у Криму, в Сімферополі, звідки демобілізувався у 1997 році — до тих місць тепер прикута увага всієї України.

Солдатська сумка з речами була приготовлена заздалегідь, а повістку принесли в четвер пізньої ночі. Вдосвіта у п’ятницю він поїхав на службу до Білої Церкви.

Його взяли туди командиром хімічного взводу. Дома дружина й діти чекали від нього вісточок: як справи, як влаштувався? У суботу повідомив, що зі службою все гаразд, а от сплять щой­но призвані солдати на панцерних сітках, хіба що підмостивши бушлат, бо немає матраців.

Куди кидатися в суботній вихідний день, чим допомогти? В дружини Наталі затерпло серце, хлинули сльози, яким вона старалась не давати волі. Звернулася до людей, передовсім до сусідів, жителів вулиці імені Кузнєцова. Зателефонувала Лідії Дзюбан, депутату міської ради, яка працює бухгалтером у Золотоніському районному територіальному центрі. За суботу й неділю по квартальних комітетах люди назбирали багато речей — матраци, ковдри, подушки, а ще продукти, дехто передавав гроші. Зносили й до Наталі додому, і в міськраду, і по квартальних комітетах. Потім у понеділок виділеним із «Міськводоканалу» транспортом звезли речі й продукти до територіального центру, — назбирали три повні «ГАЗелі» речей. Усе загрузили у вантажний автомобіль з причепом приватного підприємця Миколи Восколовича, він за кермом, а Наталя Товстоп’ят на пасажирському сидінні як супроводжуюча, відвезли речі й продукти в понеділок у Білу Церкву.

Гвардійці приймали їх із радістю як дорогих гостей. Душевно дякували за допомогу.

— Тепер для мене Золотоноша — місто золотих людей, скільки відгукнулося з готовністю допомогти, — Наталя розчулена й не приховує хвилювання. — Я відчула тепло цих людей, знайомих і незнайомих. Сусід, старших років чоловік, приніс тисячу гривень. Каже, бо потрібних речей не має. Я дуже вдячна всім, кланяюсь низько від себе й тих солдатів, що готові захищати нашу Батьківщину. З такими людьми нас не перемогти!

Наталю й Миколу Товстоп’ятів звело Золотоніське профтехучилище, там обоє навчались разом, вона — на секретаря, він — на механізатора. Потім Микола пішов служити в армію, а вона його ждала спершу як наречена, а коли він приїздив у відпустку й вони розписалися — то вже як дружина. 18 років вони живуть у любові та злагоді. Микола навчився пробивати колодязі й займається цим ремеслом. Старший син Ігор уже у 9-му класі, донька Дашенька в 2-му, а найменшому Тимурчику — 2 роки. Найстарший син тепер у неї за помічника, допомагає по господарству та на городі.

— У Білій Церкві солдати раді були привезеним гостинцям. Дуже дякували всім, хто допомагав. Але ще запитували про матраци, всім не вистачило, будемо збирати та повеземо днями, — розповідає Наталя. Вона зараз теж як мобілізована.

Така історія про любов у простому сімействі Товстоп’ятів. Історія про любов багатьох простих людей до своєї Батьківщини, готових за першим же покликом стати на її захист.

Джерело: Черкаський край

Приєднуйтесь до нас в Twitter, Facebook, Google+ або через RSS, щоб бути в курсі останніх актуальних новин Золотоноші та району.

Додати новий коментар